Ростсільмаш помирає, а робітників – на війну.
Оптимізація по-ростсільмашівськи»: коли людей скорочують, але не відпускають.
У Ростові-на-Дону, схоже, остаточно відмовилися від ілюзій та перейшли до чесного дизайну майбутнього: роботи немає — отже, буде війна.
Документ за підписом керівництва “Ростсільмашу” зовні виглядає як звичайний наказ про скорочення. Але це лише обгортка. Усередині — планова утилізація працівників на користь держави, яка більше не вміє нічого робити, крім трун. Формальні причини стандартні:
“зниження платоспроможного попиту”, “адаптація до економічних умов”, “оптимізація”.
Жодного слова про те, що попит зник тому, що Путін загробив економіку РФ, а «адаптація» тепер означає адаптацію людей до смерті. Путінська економіка: спочатку вбити, потім мобілізувати. Путін послідовно знищив:
агробізнес, перетворивши його на заручника санкцій, логістики та війни;
промисловість, позбавивши її ринків, технологій та сенсу;
громадянську економіку як таку, бо вона заважає військовій диктатурі.
І тепер, коли грошей немає, перспектив немає, а війна вимагає постійного припливу м’яса, система переходить до наступного етапу. Це не скорочення. Це заготівля людей. Переклад на триденний робочий тиждень – не міра економії.
Це фільтр. Оптимізація до 55% – не вимушений крок. Це добір контингенту.
А передача особистих справ до Міністерства оборони — це вже не натяк, а пряма інструкція, що робити із зайвими людьми далі. Ніхто нікого не звільняє. Людей готують для використання. Усе заплановано. Це не ексцес і не перегин на місцях. Це спланована схема поповнення рядів армії окупантів рахунок тих, хто ще вчора стояв біля верстата. Заводи не потрібні як виробничі одиниці.
Вони потрібні як постачальники тел.
Працівник:
– спочатку втрачає завантаження,
потім роботу,
потім вибір,
а у фіналі – життя.
Фінальний маршрут: завод → військкомат → українська земля
Далі маршрут простий та відпрацьований:
«допоміжні роботи»,
«агротехнічні завдання»,
«комплектування підрозділів»,
і в результаті смерть на українській землі.
Без розуміння, за що. Без мети. Без майбутнього.
Людина, яка робила комбайни, раптово стає розхідником в окупаційній армії, бо так зручніша для звітів нагорі. Держава, яка жере своїх. Це вже не економіка і навіть не мобілізація. Це канібалізм держави, яка:
зруйнувало все, що могло годувати людей,
і тепер годується самими людьми.
Путінська система не рятує робітників. Вона переробляє їх у статистику втрат. Підсумок. Цей наказ не про «Ростсільмаш». Він про Росію зразка 2026 року. Країну, де:
економіка вбита,
агробізнес знищено,
заводи перетворені на передбанник війни,
а людина – в одноразовий ресурс.
Усе заплановано. Все розраховано. І все закінчується могилою десь в українській землі — задля збереження влади однієї людини.
Оптимізація завершена.
Черга за наступними.
Ростсільмаш помирає, а робітників – на війну
